Книга Помилуй і прости

Дмитрик з Павлом усе-таки заколядували в діда Пастеляка, якого їм було велено обминати, бо всі біди - від нього. Різдвяний голос родинності навернув їх до отого вовкуватого діда, хоч і страх проймав від самої думки про нього.

Справді дивним був Василь Пастеляк - "мовчазний, нелюдяний, з печаттю вічного невдоволення, а інколи й жорстокості". Таким знали його і не любили такого.

Він люто карав себе за свої провини. І боявся зізнатися собі про свою ненависть до себе. Бо мав колись велику силу, але що вона без людяності… Тому доля відвернулася від нього і жорстоко мстила: "Звір, який втік від голоду з лісу, поселився в мені. Він гриз моє серце, цькував мене і люто хотів жити".

Ні, страшнішим від звіра був Пастеляк, бо звір "ніколи ситим не нападе на чоловіка або собі подібного. А люди, мудрі люди найбільше бісяться від ситості".