Натхнення мовчазне

«Щасливий той, чиї вуста обпалює гарячий вітер кохання і хто не шукає загубленої сльози  у витолочених пристрастю високих травах. У стократ щасливіший той, кого на ділив Господь даром вихоплювати з гарячих губ закоханих безтямно свавільні слова солодких мук любові, хто здатен завмерти в подиві й захопленні перед великим дивом єднання душі і тіла та приречено визнати:

        О геть слова!
            Нікчемні всі слова,
        Коли в гаю –
            лиш ми на цілу вічність,
        І чебрецем хмеліє голова…»

Це слова Миколи Жулинського про талант Василя Простопчука високим художнім стилем розкривати найдивовижніше у людських взаєминах – почуття любові. «Він поет без хімії.