Утома

Душа моя втомлена - і навіть той жаль, що почуваю, нагадує лиш усміх, застиглий на обличчі мерця… Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жодного сліду: воно знов стає ясним й блакитним. Жаль маю до землі, бо тіні, що вкривають її, пересунуться на інше місце, і, де було тьмяно і сумно, знов ляже золото сонця.