Про автора
Дата народження: 17 вересня 1864 р.
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864–1913) — видатний український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові та титулярний радник. Він народився 5 (17) вересня 1864 року у Вінниці в дворянській родині. Його батько, Михайло Матвійович, працював дрібним службовцем, а мати, Гликерія Максимівна Абаза, походила з відомого молдавського дворянського роду. Через матеріальні та життєві обставини родина часто переїжджала, зокрема до села Станіславчик та містечка Бар. Михайло навчався у початковій школі в Барі (1875–1876), а згодом — у духовному училищі в Шаргороді (1876–1880). Саме в юнацькі роки під впливом творчості Т. Шевченка та Марка Вовчка у нього з'явилося бажання стати письменником. Через скрутне матеріальне становище родини, смерть батька у 1886 році та втрату зору матір'ю, турботи про молодших братів і сестер лягли на плечі Михайла, який заробляв приватними уроками і згодом склав іспит на народного вчителя. Коцюбинський займав активну громадянську позицію, через що перебував під таємним наглядом поліції як «неблагонадійний». На початку 1890-х років він підтримував зв'язки з «Братством тарасівців». У 1892–1896 роках працював в Одеській філоксерній комісії на території Бессарабії та Криму, що дало йому багатий матеріал для створення «молдовського» та «кримського» циклів оповідань (зокрема, «Для загального добра», «На камені», «Під мінаретами»). Після короткого періоду роботи в житомирській газеті «Волынь» (1897–1898), де він проявив себе як здібний журналіст і редактор, Коцюбинський переїхав до Чернігова. Тут він працював у міському статистичному бюро, зустрів свою дружину Віру Дейшу та організував відомі літературні «суботи», які відвідувала творча молодь, зокрема Павло Тичина, Василь Блакитний і Микола Вороний. В українську літературу Михайло Коцюбинський увійшов як неперевершений майстер психологічної прози та імпресіонізму, який одним із перших усвідомив потребу модернізації української літератури за європейським зразком. Вершинами його художнього стилю вважаються повість «Fata Morgana», новели «Що записано в книгу життя», «Intermezzo», «Цвіт яблуні», а також повість «Тіні забутих предків» (1911), написана під враженням від подорожей Гуцульщиною. Його останні новели гармонійно поєднували імпресіоністичний стиль з елементами неоромантизму. Письменник вирізнявся надзвичайною ерудицією, знав 10 мов і мав глибокі знання з природничих наук, що відобразилося в його філософському сприйнятті природи, яку він майстерно змальовував у своїх творах. В останні роки життя письменник важко хворів на астму та туберкульоз. Попри призначення у 1911 році довічної стипендії від «Товариства прихильників української науки, літератури і штуки», яка дозволила йому залишити службу, стан його здоров'я погіршувався. Він лікувався за кордоном, зокрема в Італії на острові Капрі, де спілкувався з Максимом Горьким. Помер видатний письменник 12 (25) квітня 1913 року і був похований у Чернігові на Болдиній горі.
