Вісники. Історія ІІ. Новий світ

Політ… стрімкий і легкий, як подих вітру, як проблиск думки. Два дужі крила несли його вперед низько над водою. Він міг торкатися високих хвиль розбурханого океану руками, відчував теплі бризки на обличчі. Над головою розійшлася чаклунська гроза, кольорові блискавиці били в воду, гуркіт грому прокочувався над океаном, заглушуючи посвист ураганного вітру. Попереду із чорних штормових вод виринала гігантська постать Ацтлану, високі вали билися об скелясті береги, гули, ревли й сичали, не в змозі подолати опір скель. 

Він поспішав, поспішав із останніх сил, та розумів, що спізнився. Його не засмучувало те, що на цьому острові не лишилося жодної душі, кого б він любив чи поважав. Та попри все, він не бажав смерті зрадникам, яких колись дуже давно, вважав друзями…
Змахнувши крилами, шугнув над гірськими пасмами й помчав до столиці.