Те, що я хотіла сказати, але так і не змогла

Віт Ланкастер увірвався в життя Саммер, мов шторм. Нестримний, безжалісний, в очах не блакить, а сувора крига. Його прізвище на вивісці школи. Тут усі грають за його правилами. Усі, крім Саммер. Натрапивши на Віта однієї ночі, побитого, вона відводить його додому. Лікує його рани. Глузливі слова збурюють у ній темряву, під його пильним поглядом усе тіло поколює від жаги. Піддавшись потягу, Саммер усвідомлює: він пішов серед ночі, забравши із собою її щоденник.