Вірші. Драматичні поеми

Contra spem spero: «Без надії сподіваюсь» – цей перефразований Лесею Українкою афоризм цілком можна вважати девізом усього її життя. Тендітна хвороблива жінка, яка страждала з дитинства туберкульозом кісток, встигла зробити за 42 роки стільки, скільки не вдається і здоровим довгожителям. Вона знала не менше дев'яти європейських мов, тонко відчувала музику і сама грала і складала з п'яти років, чудово зналася на історії. Поезія і драматургія стали головними покликаннями цієї знедоленої, але вольової і рішучої людини, яким не призначено забутися в грубому і жорстокому світі.