Твір, за який авторка отримала Шевченківську премію 1965 року, став головним у її творчості і залишив нам епічне полотно України початку ХХ століття.

Життя осиротілих дочок панотця Річинського цілком залежить від обставин – їх кидає з табору польських повстанців до лав борців за радянську України, і з буржуазного провінційного середовища до просвітянської інтелігенції. Проте які б історичні зміни не відбувалися навкруги, жінка все одно залишається жінкою і прагне кохання, родинного щастя, дітей...

Мабуть, в тому і полягає причина популярності роману, що за картинами класової боротьби, без яких його не допустили б до друку, ми бачимо справжні долі людей, правдиве життя тогочасної України.

„Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості” – писав Павло Загребельний.