Федір з Федора

Ще не смерклося, коли Федько спустився до ручаю. Високі зарості топольника і черемхи обступили гирло, відбиваючись у воді темними невиразними обрисами. Тихо пливли перші опалі листочки. Десь далеко джеркотіла вода на перекаті. Хлопчик на повні груди вдихнув свіжого повітря і з лоскотно приємними мріями про невідоме верхів'я ручаю, де ковбані повні риби, подався ледь помітною стежкою. За кілька тижнів риба почне спускатися з ручаїв у річку на зимівлю, але зараз вона там, у верхів'ях, що загубилися серед пустельної тундри. Він швидко подолав три, а може, чотири кілометри. Далі стежки не було, і він пішов повільніше, продираючись крізь кущі та раз у раз перебродячи ручай то на один, то на другий бік, щоб обминути непролазну гущавину або купинястий берег.