Гармонія

- Я, мамо, раз вам сказав, а не сто повторятиму: чорти хай ходять у молотники, а я не піду! - Не черкай, сину, а послухай моєї ради... Але Гандзючиха не встигла закінчити своєї поради синові: він так грюкнув хатніми дверима, так скригнув на порозі зубами, що від того грюкоту та скреготу, здалося їй, аж миски підскочили й задзвонили на прилавку... А горня з-під каші на волосину не впало на долівку. - Святий дух при хаті...- здвигнувши плечима, промовила стурбована мати.- Що з ним діється? Розвівши чорні, ніби покроплені землею і потріскані від сонця руки, Гандзючиха застигла над посудом; тримала в руці віхоть із соломи, а правою підхопила горня, що от-от мало скотитися додолу. Вона запеклася з поведінки синової так, що й за роботу забула. - Діти, діти,- шепотіли її вуста.- Хіба я, сину, зла тобі бажаю? - намагалася вголос говорити Гандзючиха. Спам'яталася: до кого вона говорить? До стін німих чи до посуду? Ні, краще замовкнути, краще серцем переболіти їй, як розпочинати колотнечу з дітьми! Вона знає: розридається з жалю та горя на всю хату, а тоді так щемітиму під грудьми, що звестися з полу важко...