Басараби

Тома Басараб хотів повіситися у кошниці в саме полуднє... Але Томиха наробила зойку, всі сусіди покидали ціпи з рук, всі сусідки повилітали з хорім і прибігли на Томине обійстя. Відважний Антін, той, що тягнув зуби по шустці, заліз у кошницю, і бог знає, як він там собі порадив, але Тому витягнув, що ще дихав. За той час ціле подвір'я заповнилося людьми і дітьми. Вони стояли і дивилися з великим страхом. - Та чого стоїте, як на заводинах, та поможіть мені єго занести до хати. Оце раз дурний нарід - гадаєш, що ті вкусить?! Тому занесли до хати, а юрба вийшла за ворота і почала судити по-своєму. - Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові. - Та лиш тому три роки, як Лесь затягся; господи, яка тогди буря зірвалася! Мені з хати цілий причілок урвало. - Басараби мають вже до себе, що тратяться один за другим. - Я пам'ятаю, як повісився Николай Басараб, потім за ним стратився Іван Басараб, а ще не минуло було рік, а вже одного досвітка на маленькій вишенці зачепився Василь. Отряс із неї увесь цвіт, мав повне волосе того білого цвіту. То вже три, а я ще рахуюся молодий чоловік - мені, може, є, а може, ще нема трийцять і п'ять років.