Важке питання

Андрій надвечір подзвонив до квартири свого співучая Миколи з наміром поговорити про вчорашню вечірку в гімназії, де він познайомився з Миколиною коханкою. Як товариш, він вважав обов'язком висловити свої думки про що дівчину й взагалі застерегти Миколу від усяких неприємностей, сполучених з коханням. Двері відчинились, і Андрієві було сказано, що Микола порається в садку. Весна тільки що наступала й у саду земля ще була мокра від розталого снігу. Дерева стояли чорні від вогкості, а в повітрі тхнуло гниллю. – Здоров був,– сказав Андрій, зайшовши в сад.– Працюєш? Микола ретельно обрізував бруньки на деревах. – Працюю,– відповів він, простягаючи руку.– Сідай он на лаві. Андрій сів, зірвав якусь травину й поклав її в рот, бо не знав, як почати розмову. Потім зважився казати просто. – Був я вчора на вечірці і познайомився з Галею,– почав вія і спинився, щоб подивитись, яке враження зробе на Миколу та кий вступ. Той мовчки хитнув головою, силкуючись – Ну, і що? – спокійно" запитав він, коли гілка була нахилена. Його спокій здався Андрієві образливим. Він гадав, що Микола кине свої пилки й ножиці, зрадів, сяде коло його на лаві й буде нетерпляче розпитувати, чи здорова Галя, чи не переказувала чого. Тому Андрій залишив свій тихомирний тон і сказав різко: