Люди зі страху

Вона й очей не звела. Та можна не сумніватися - в якусь мить якимось хитромудрим способом встигла на мене зиркнути і навіть збагнути, в якому я настрої. З чемністю квартиранта я відповів, що добре, і, одразу забувши все, усміхнувся... Мені було так легко, ніби з плечей звалилася Говерла. Гора в Карпатах. - Гм-м...- збиралася з гадками Левадиха. Перекинула сніпок квасолиння, поправила макітру між коліньми.- Полощешся, мов ласиця. Отак у мого Антона було: я забудуся під куделею, аж гульк - гейби нема чоловіка в хаті. А він у кутику над цеберкою.