Гріх

Вдова Марта давно хора, хоче вмирати, бо закликала до себе свої дві сестри і приятельки. Гості посідали на лаву коло постелі і під вікнами, а Марта з подушок каже: - Не набула-м си на цім світі, не натішила-м си, а нагрішила-м... Дохтор каже, що кожда моя година дарована, та тому вібачєйте, що-м вас закликала від роботи. Відкинула від рота жмут сивого волосся, роззявила білі губи, аби надихатися. - Смерть, сестри, болюча, а моя смерть проклєта буде навіки межи людьми. Гріх маємо такий, що ні мій чоловік не годен був вітримати, ані я, жилава баба, не годна-м го донести до краю... Роззявила рот і пальцями хльопала з миски води в нього, аби могти своє сказати.