Босий

Босий родився на приходстві в Пилипківцях, у повозі. Було то властиво величезна ляндара зі старинного роду найтичанок, що стояла в найтемнішім куті возівні, спокійно дожидаючи тої хвилини, коли її перероблять на новий лад. І справді приходили кілька разів якісь ковалі та стельмахи, оглядали її та обстукували, але жоден з них не мав відваги братися до такої "машини". А літа йшли. Повіз старівся з кожною дниною. Чи парубок потребував заліза, чи пастух ремінця або дощинки, кожний як в дим ішов до повозу. Не було в цілому деканаті такого попівського "фірмана", щоб хоч одного куска з "машини" не мав на своїй совісті. Один тільки підпасич Сташко боронив, як міг, старого повозу. "Ну-ну! - говорив, бувало, - бери, але як єгомость побачать, то знатимеш!" А тим часом сам, коли ніхто не видів, ховався під буду та й спав. І тоді можна було канони котити, а Сташко не збудився. Та раз якось случайно попали на його слід, і з тої пори пропало Сташкове леговище. По нім зайняла місце чепірната курка. Розтаборилася вона в подертім сідженні, знесла кільканадцять яєць і вже думала курята виводити, як раз якось кудкудакнула заго-лосно і в той спосіб сама себе зрадила. По курці прийшла Фінка, мати Босого, і привела в повозі на світ дві донці і чотирьох синів, з котрих найстарших був Босий. Кілька днів ніхто не знав, де збулася тога важна подія, аж раз якось Фінка забарилася в кухні, песята почали скавуліти, почув це пастух, прийшов і згорнув їх в полу своєї подертої опанчини. Що не напросилася Фінка, що не на-благала, не помогло.