Марійка

Була у матері рідна дочка й пасербиця. Рідну дочку вона дуже любила, а нерідну й бачити не могла, бо вона, Марійка, була далеко краща від її Галини. Добра Марійка не знала про свою красу і не могла пояснити собі, чому мачуха так злиться, як тільки вона попаде їй на очі! Дівчина все робила: прибирала в хаті, варила, шила, пряла, ткала, давала корові траву, напувала її, доїла, а Галина тільки чепурилася і нічогісінько не робила, неначе їй щодня було свято. Марійка працювала охоче і терпляче, наче овечка, терпіла лайку і прокльони мачухи і сестри. Та це не допомагало. З дня на день обидві вони ставали лютіші, бо чим далі, тим Марійка робилася кращою, а Галина від люті поганішою. Подумала її мати: "Чого я буду терпіти в своєму домі гарну пасербицю, коли моя рідна дочка таки зовсім негарна? Прийдуть парубки сватати, Марійка їм сподобається, вони й не захочуть Галини". Від того часу мачуха з дочкою шукали нагоди, як би позбутися бідної Марійки. Мучили її голодом, били її, а дівчина все терпіла та з дня на день ставала все кращою.