За земельку

Сміялися-танцювали, а молода плакала: вийшла заміж - та після вінця... - Люблю тебе, Палазю, та не знаєш за що? - Ха-ха! - "За що?" - зацвірінькали на повітці горобці. - За земельку! - гукнув п'яний сват. - Ги-ги! От диво! - Ми, Паньчуки, музики: граємо гарно, краще всіх: сватаємо дівчат на врем'я, за земельку, плюємо дурням кислооким, що про гріх лементують... Ми понімаєм діло... Так сказав сват. Вона плаче-заливається, проти сонця платком сльози втирає, людей не бачить. - Не кисни, інвалід! - сказав ласкавий молодий, по-гадючому здавивши очима. Його обсівають; на перелазі дітвора зібралась шажки ловить, та ба, не кидають: овес та конфети дрібнесенькі з колосками зеленими... летять та в воду падають! - Староста, пані підстароста, благословіть... - Дурень ти, Грицьку, вони молоденькі, самі, знаєш, краще... Ну да. От примєром... Став'янський самогон краще... не сивий, правда? - Не журися,- каже Гальці, старшій дружці, гнучкий клен, бо Палазя вмерла, зотліла... Гудуть бубни, весілля йде... - Ой гуляй! Самогону, свате, боярам давай! Торох, торох по болоту. Їде Панько на роботу!.. Вечоріло. Над ставом вода парувала; сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні віхи воду дмуть - лихо буде... "Лихо буде",- бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається. - За земельку - долі не буде,- плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п'яними піснями весільними...