Княжа слава

ЩО ОПОВІДАВ СТАРИЙ БОРИСТЕН ДУБАМ НА КИЇВСЬКИХ ГОРАХ Світле сонечко кінчало вже свою денну дорогу та кликало все за собою на спочивок після важкої праці. Теплі роси оживили буйну зелень і квіточки барвисті. Гаряча літня днина загорталася щораз щільніш у ніжну, животворну прохолоду. І все немов ожило, немов стрепенулося з важкого знесилля. А тут іще й легкокрилий легіт подихає, свіжість несе. І радіє зелень буйна, радіють квіточки барвисті, радіють пташки щебетливі й метелики пестрокрилі. - Гей, скінчилася важка жара; скінчилася палка спека, скінчилася мука наша! Немає краще за тихий, літній вечір! - немов шепоче все, легше віддихаючи. Тільки могутній ліс стоїть на горі байдужий! Старий він, престарий! А густий, густий - не проглянути! Старезні, вікові дуби стоять гордо й говорять неначе: - А нам байдуже, нам усе одно. Жара не спалитъ нас, стужа не зморозить. Ніхто нас не переможе!