Мрія

У довгі беззоряні ночі, в сумні дні, повиті темними хмарами, під стогін сибірного вітру, під грізний гомін збентежених хвиль - її мозок страшним тягарем гнітила одна думка... Мізерія, мізерія навколо... Не життя, а довгий пас сірих безпремінних днів, таких холодних, однакових, темрявих, мов краплі осіннього дощу... Ні волі, ні діла... А серце ж, молоде серце так прагне почуття величного, а жага славетних вчинків і голосних діл палить і душу, і мозок, і бажання широкого, вільного життя б'ється у серці, мов птиця з могучими крилами в тісну клітку. "Ти жінка, - гадала вона, - і вузька твоя стежка в світовій просторі!" "Чому? - питав її тихий голос. - Адже наука, вона прийма в свої храми і кволих жінок". "Наука?" - гірко всміхались її вуста, і перед її очима вставала така висока і пишна залізна брама, штучно поцяцькована дивними гієрогліфами, з тяжким залізним замком. Вони всі йшли туди один за другим молодими і смілими юнаками і твердою рукою відчиняли залізну браму, і вертались звідти з сивим волоссям і з ясним поглядом і з лавровим вінком на чолі. А вона стояла тут довгі, довгі часи, стояла і молодою дівчиною, і старою жінкою; часами, коли молодий юнак сміливо відчиняв тяжкі двері, на неї падало промінне якогось чудового сяйва, до неї долітали мелодії якогось величного гімну, але зрозуміти їх було їй несила і відчинити тяжку браму не здолала її недужа рука. Так стояла вона день і ніч, стояла без світу, під холодним дощем, огорнена якимсь нерозумним жахом, немов обшарпана жебрачка на сходах величного храму. "Чому?" - знову питав її тихий голос. - Адже рівність здавна лягла межи вами?" - "Рівність! - гірко всміхались її запеклі уста, - коли я не чую в своєму серці тієї сили, того завзяття, що веде великих чоловіків широким шляхом поперед свого народу! Діти! - зринало з моря гадок. - Ти жінка, ти мати, ти виховуєш горожан своєму господарству!" Але запалі очі її здіймались темним огнем і між бровами лягала глибока смуга... "Рабів? - злітало з уст. - Нових волів у ярма!.. В рабах, кажуть, гасне й жага до волі, і почуття величного, і сумління, і правда?.." - "Ти жінка, - гадала вона, - і не тобі зламати те, об що розбивається марно і сила чоловіка. Не варт же бути матір'ю!"