Асан і Зейнеп

Гарячий кримський полудень. Море синє-синє; воно все тремтить і переливається, грає тисячами барв... Чинари й тінисті орішники якось замліли від палючого сонця; вони всі скупчились над холодним струмочком, ніби чекають чогось... Маненька татарва, з голими ніжками, бігає, підкотивши штани, вздовж гірської річки, перестрибує з камня на камінець, хлюпається і кричить щось по-своєму... А вода упинно несеться в море... Під горою, коло чинар - кам'яний мур, і в ньому - кінчик залізної труби, з котрої дзюрчить вода; над трубою, по кам'яному муру, вирізано рік, коли воду знайдено. Це - така криниця!.. Сюди приходять молоді й старі татарки по воду... Наразі весь аул ніби заснув, на плискуватих дахах нікого не видко; кручені паничі манячать коло ледве помірних вікон, над дахом в'ється легенький димочок, а коло*дверей висять розвішаний перець і сухий тютюн...