Тяжка дорога

У селянина Івана Шпака сталося лихо превелике: його старшого сина Микиту привалила деревина, як рубали нони осику на леваді; не вбила на смерть, а дуже тяжко привалила, аж кров йому горлом пішла. Микита і завжди був кволий, слабосильний, особливо з тої пори, як цілу зиму переболів на кольку; перевівся з того часу парубок нінащо, навіть у москалі його не взяли, видали білий білет, бо, казали, легені в нього гниють. А проте, хоч і кволий, і слабосильний, а був Микита дуже щирий та роботящий, косити й молотити нездужав, бо від такої роботи дух йому в грудях забивало, зате всяку іншу роботу коло хати, на городі, коло худоби справляв сам усю; за таким сином про таку роботу в старого Івана Шпака, як-то кажуть, голова не боліла. Був у Шпака Ще другий син, молодший; але той, хоча тілом дужий був, та розумом не вийшов у люди: придуркуватий був. І от тепер, як сталося те лихо, саме перед зимним Миколою, тяжко зажурився Шпак: і парубка жаль було, бо щирий і добрячий був, і по хазяйству - як без руки опинився. Поки ходив Микита, то якось ніби ніхто й не бачив його роботи, а як ліг, то й примітно стало, що трудно без нього по хазяйству обійтися.