П'ятдесят верстов

Були певні відомості, що потяг таки прийде сьогодні: розпитували дядька, що їхав возом повз станцію, і той присягався, що на власні очі бачив потяг уранці за двадцять п'ять верстов звідси. Народ шикувався коло рейок, обличчя проясніли, летів сміх і лушпиння а насіння. - Ну, от і буде потяг, - сердито казав завідувач своєму секретареві, - якраз завтра вранці в губернії будемо, акурат на з'їзд. Подивіться, чи доклади взяли... Харчі єсть? - Та харчів тільки на день дали з харчкому. Кажуть, п'ятдесят верстов за день пішки дійдеш. - А ви що, на тиждень хотіли? Сказано, інтелігент, запасів хоче. - Нудно чекати, - позіхнув секретар, - а книжки немає. - Чортзна-що! - гукнув завідувач. - Книжки! Та ви навкруги гляньте - цікавіше за всяку книжку. Навкруги аж клекотіло. Стогони коло бюро перепусток, співи безробітних артистів, вереск дітвори, лайка коло столика, де гуляли в "три листки", - повставали до похмурого неба. А між натовпом метушились баби з кошиками й кричали. - Кому борщику, пиріжечків? Ковбаски? - От вам живе життя, - сказав завідувач, - а ви - книжки! Врешті прийшов захеканий потяг, і почався безлад ний наступ на вагони. Завзято кидались на двері, а ті, що в вагоні були, муром стояли й не пускали. Тут же на мотузах підіймали клунки на дах і там складали.