Покора

Повно масної, ясної зелені і сміх сонця. Чотирикутний сад, замкнений мовчаливими панськими будинками, пишався в барвах. Весняні цвіти цвіли. Ще рано, в сірім світлі під холодними краплями роси розвивалися нанині. І розвинулися. Турецький боз... білий боз... повні кругляві тюльпани, нарциси - біліючі, мов на зелених стеблах попричіплювані метелики... Зелені кущі з густо і лукувато до землі спадаючими вінками галузок, обсипані дрібним звіздовато-жовтим цвітом... Сильно пахучі аврікли ситої, понсової краски, і братки. Ціла маса прерізних братків і ще інші цвіти. Білявим піском повисипувані стежки окружали, кокетливо вигинаючися, клумби і арабески і губилися в корчах, що росли густо під холодним муром... Около десятої перед полуднем вибирався артист з дому і взявся спускати заслону над відчиненим вікном.