Мамин синок

В суботу рано вибігла Михайлиха за поріг хати і заговорила до себе дзвінким голосом: - Ба, не знав, де бахур подівси? Десь воно ландає, десь воно нишпорить по дворі, як курка. Ану, ци би ти єго вдержєла у хаті? Зчесала бих бахура, та й нема. За хвилю пішла до стодоли подивитися, чи коло Михайла нема бахура... - Ото, в тебе також розум?? Не наженеш хлопця до хати, але коло себе тримаєш на студені. Ходи, Андрійку, до хати, та дам яблуко таке червоне, що аж! - Не йди, дурний, бо мама бреше, мама хоче чєсати, та й гулить тебе,- сказав і зареготався Михайло. - Цес чоловік, бігме, вістарів розум! Таже дитина отут замерзне коло тебе. Не слухай, Андрійку, дєді, бо дєдя дурний, але ходи до хати, а я тебе зчешу та й дам булку та й яблуко. Ая! - Коли ви не дасте. - Ходи, ходи, бігме, дам. Та й взяла за руку, та й повела до хати.