В корчмі

Всунулася в двері, як тінь, зиркнула направо і наліво та й просто за коновки вхопила. - Лишіть! - зверещала від шинквасу жидівка. - Хто вас кликав, хто вас потрібує? - Та я, мамунцю, лиш води вам хотіла принести, просто з кирниці. Більше нічого. - Я вашої води не хочу, ідіть собі геть, най вас на очі не виджу. Ще мені якої біди з тих лахів натрісеш, піячко їй плюгава. Мислиш, що я тобі за воду дам горівки, а золи не хочеш? Марш! - Мо-овчи! - озвався нараз голос грубий, як з бочки, і перебив крики. - А дивіть-но ви, люди, як тепер тії нехрести бідним народом християнським "конірують!" Жидівка глипнула на єго ріст високий, на ті плечі медвежі, і лиш зубами заскреготала... А тепер він почав кричати. - Як я тут прийду, то має мені бути тихо, як в "косцьолі", бо я задурно не сиджу, лиш за гроші. Правда, Іване? - Таже правда, - потакнув його товариш, також жовнір. - Такі крики, то єсть, як той казав, зневага для нашої войскової вособи. Субординація! - Агов, жидівко! Дай-но там для тої бідної жінки келішок горівки на наш рахунок. А йно великий, чулась! Вдарив кулаком, аж шклянки забриніли, і єще більше перебакирив шапку, і єще дальше висунув свій уланський чобіт. - Бодай же ви, пане вояк, та капітаном були, - благословила його стара баба. - Та я ту, в отій корчмі, свої сили лишила, а подивіться, чого доробилась! О! - Піднесла руку і показала локіть. - О-о! - А бодай же тобі, стара чарівнице, язик спух, щоби ти того слова не скінчила! - почала проклинати жидівка, аде пан капрал крикнув, і вона втихла.