Казка мого життя

Бережани, місто моїх дитячих і хлоп'ячих літ, найкраще для мене місто в світі. Туг я ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії, туг до вищої гімназіг ходив мій батько, тут мій дідо, мамин батько, Михайло Глібовицький, учився і здав матуру. У старих, ампірових домиках, з ґаночками на білих стовпах, тесаних з піскового каменя, дрімало чимало споминів про батька й діда, про дядьків Розлуцьких і Навроцьких, про відомих наших учених Огоновських1, про Ізидора Шараневича2 та про багатьох других свояків або добрих знайомих, як вони ще молодими були та до шкіл у Бережанах ходили. А над старою гімназією у ринку і над куди старшою церквою, над Руриськами, Раєм, Сторожиськами й Звіринцем вітав дух Маркіяна Шашкевича, автора "Веснівки", "Бандуриста" й "Русланових псалмів". Не раз, бувало, блукаючи по дубових лісах бережанських, задавав я собі питання, чи не ходив туди колись Маркіян Шашкевич, а сідаючи на шкільну лавку, покраяну й покарбовану немилосердно, питався я самого себе, чи на тій лавці не сидів шістдесят літ тому Він, Маркіян? 1 чомусь-то все мені здавалося, що його славна "Русалка" виринула не з Дністра, лиш із Золотої Липи...