В одних руках

Задумався, важко задумався князь Володимирко, як разом з братом Ростиславом відпровадили батька Володаря на вічний спочинок. - І щож тепер?! - думав він. - Що тепер? Залишились ми вдвох на батьковому уділі, а на уділі дядька Василька теж два: Іван і Григорій! Отже, замість одної сильної держави, готові бути чотири малі державки? А тут довкола самі вороги. Чи встоїмося ми так? Ще коли б то ми вміли жити в згоді так, як жили наш батько з дядьком Васильком. Та де там! От хоч би Ростислав! Не з тих він! Загонистий і неспокійний, та ще й легкодух! Не в голові йому добро держави, йому аби самому добре. А тут, як підемо кожен своїми стежками, то зайдемо простісінько в чужу неволю, і рідну країну на довго занапастимо. Правильно думав Володимирко, бо незабаром Ростислав почав домагатися Щирця і погрожував навіть війною.