Десять

- Ну, читай далі... Божок читав: - "Пред'явник цього т. Рубель, член Української Комуністичної Партії, дійсно командирується для організації комнезамів в район Черкаського повіту..." - От і добре, товаришок! - Ми люди свої, а тобі, як родичу, десять шомполів,- "за усердіє", харашо? На Рубля дивилось сорок очей - гострих, їдких, як прорізаних осокою, насмішкувата посмішка грала на обличчі кожного повстанця. - Не ожидав, браток? - Ха-ха-ха!.. Рубель безпорадно оглядав загорілі обличчя повстанців: всі вони були такі спокійні, рішучі, особливо тут, у житах, куди його привели з села, завались, як якісь давні-давні знайомі і... У парткомі ще казав Горобець: "Обережно, товаришу, обережно..." А тепер - пропав... пропав... Думка Рубля, чогось дивно для нього самого, спинилась на Горобцеві, шугнула до його товариської поради, і в голові серед страшного хаосу вимережалось тільки одне слово "пропав", пропливло трохи в пам'яті і раптом стало: на нього хижо, злісно дивились очі Діброви. А Діброва в житах не бандит, ні, це... Він зірвав стеблину жита, перекусив її і сплюнув; руки заклав за спину і ще раз гостро глянув у бік Рубля; це був міцний як дуб дядько - узькі скивиці його зливались з спілим житом, як щось одно ціле... О, Діброва твердо стояв на землі, і, коли його здорова м'ясиста рука гладила колоски, Рубель був тоді перед ним змарнілою, маленькою тваринкою города.