Побожна

Семен та Семениха прийшли з церкви та й обідали - мачали студену кулешу в сметану. Чоловік їв, аж очі вилазили, а жінка почтиво їла. Раз по раз втиралася рукавом, бо чоловік кидав на неї цяточками слини. Таку мав натуру, що цьмакав і пускав слиною, як піском, в очі. - Не можеш ту башту трохи приперти, не мож хліба з'їсти... Семен їв і не припирав башти. Трохи його жінка вколола отим словом, але він возив далі сметану з миски. - Чмакає, як штири свині. Боже, боже, таку маєш гямбу нехарапутну, як у старої конини. Семен іще мовчав. Трохи був і винен, а по-друге, хотів добре попоїсти. Врешті встав і перехрестився. Вийшов надвір, дав свиням пити і вернувся, аби лягати. - Аді, насадився та й лігає, як колода, ану-ко, ци він вікаже де носа? Гниє отак кождого свєта та й неділі.