Юда

В Карпатах. Дома, себто в своїй малій хлопській хатці, лишив він в одній половині хору жінку, в другій свою молоду невістку з малим унуком. Його одинокий син пішов на війну, і йому треба про все дбати. Це тяжко. Він сам має слабі ноги, а гори вимагають молодших сил. Але він ходить всюди сам. Ах, господи, як це все сталось! Пекло, що аж ледве гори не ревуть. Тиша гір і лісів чує, чого ніколи не чула. Грім гармат, вистріли поодиноко і гуртом. Часто відбивається від стін, немов призивання на поміч. А як прийдеш туди - тихо, або тільки булькоче потік там в долині, або налякана вивірка спинається по сосновім пні скоро, як блискавка, або самі гори немов зворушені, якби це не їх діло було шуміти, снити і колихатися. Він виходить частіше. Часто ранком і ввечері, а як коли то і в ніч. Як вимагає того хата або маржина його сина. Там поза горами є торговиця, де він купує, чого треба. На дорозі туди чи сюди на шпилі він відпочиває, курить свою люльку, думає про свого сина, свою ниву і ще про дещо та шкандибає дальше. Дуже радо виходить він вечором, тоді він не гаїть часу. Ночі ясні. Не раз можна було би полічити всі зорі на небі... на цім святім небі, що лиш одно лишилось, на що можна покладати надію...