Мужик

Скільки разів чую регементову музику, все пригадується мені одна пригода з молодих літ. Се діялося в однім великім місті в місяці серпні і якраз у полудневій порі. Я знаходився у товаристві панських польських дам і оглядав прегарні ручні роботи, що мені їх показували. Були се на темнім оксамитнім тлі штучно й дуже густовно вигаптовані гірлянди цвітів, китиць і арабесок. Я говорив їм кусливі фрази, бавив такими ж дотепами, а вони "кололи" мене. Одна з них, panna Wanda (в неї були ніжні, плекані, аристократичні руки - німець був би назвав їх "durchgeistigte Hände" ), говорила дуже много про освіту, про гуманність, про чуття, стояла зі мною майже завсігди на воєнній стопі й звала мене глумливо: Гейне. До сьогоднішньої днини не знаю, що споводувало мене тратити з нею стільки часу... В сміхах і жартах зачули ми нараз немов регементову музику. Panna Wanda метнулася, немов мотиль, до скляних балконових дверей, спрятаних за тяжкими плюшевими драперіями, і ми вийшли всі троє на балкон, розглядаючись з веселою цікавістю на всі сторони вдолину.