Ніобея

Бувальщина До брудного жидівського заїзду в маленькому місті на Волині під'їхала на чотирьох підводах трупа артистів. Тут вони мали дати дві вистави, а коли пощастило б, то й третю, а потім їхати далі, у друге містечко, звідтіль у третє - і так далі, без краю. Звичайно, як мандрівна провінціальна "русско-малорусская" трупа. Було це пізньої осені перед Пилипом 2. Холодний вітер гнав якусь мряку, чи то дрібний дощик, на вулицях було слизько й кально, стояли калюжі, бо танув сніг, що випав був кілька днів перед тим. Старий, брудний заїзд з облупленими стінами стояв серед містечка, над дорогою. З темного підсіння, куди заїздили підводи, було четверо дверей у "номера", як називав господар горниці свого заїзду, а далі була стайня і возовня, під тою ж таки самою стріхою. Артистів було десятеро, й розташувалися вони в трьох "номерах" заїзду,- бо четвертий зайняла компанія приїжджих офіцерів. У найменшу горницю, що була в кінці підсіння, геть коло самої стайні і єдиним віконцем своїм дивилася на облуплену стіну сусідньої хати, молодий, худий і блідий чоловік з голеним обличчям, у кожушині, критій сірим сукном, та в сивій смушевій шапці, ввів під руку закутану в теплу хустку жінку.