Ця історія могла би бути документальною, але чи є вона такою, чи ні - це нічого не міняє для книги Іди Фінк. Ідеться тут про типову єврейську подорож на межі життя і смерті - подорож позачасову, але водночас детально конкретизовану в добі Другої світової. Проте ця типовість - моторошна, бо подано її засобами підкреслено спокійного «постмонологу» однієї з дівчат-сестер, котрі, переживши карколомні й виснажливі перипетії арештів, примусових робіт, маскувань, переслідувань і втеч у нацистській Німеччині, все-таки витримали і вижили. Авторка практично не роздає оцінок персонажам, які вигулькують на сторінках книги й у долі головних героїнь, - млинове колесо доволі ще свіжої історії робить це замість неї. Оберт за обертом, сторінка за сторінкою…

У Середні віки цей твір могли би назвати комедією: тривожні початок і перебіг подій - але все-таки щасливе закінчення. Та чомусь від такого «happy-end-у» стискає горло і зволожуються очі…