На тім світі

Я вмер. Умер звичайним робом, як умирають всі люди, все живе створіння. І вмер якось несподівано, раптом. Ішов собі до редакції за авансом, зустрівся з якимсь товаришем, котрий, не кажучи ні доброго, ні лихого слова, стрільнув мені в голову, витрусив мої діряві кишені та й зник. І я, розумієте, я, що за скілька хвилин перед тим випадком сидів у себе в хатині та складав оповідання "Про грім та блискавку", під котре мав просити в редакції авансу, тепер лежав з восковим обличчям задубілою колодою і вже зовсім не думав про те оповідання та про аванс під нього, а вже коло мене порались якісь чужі люди, жалкуючи хилитали головами, як то я невчасно вмер. "Молодий, кажуть, ще б жити та жити і ось, мовляв, нещастя!.." Я чув, як з осередку мене, щось раптом поповзло, а з ним разом повз, мовби, і я сам. І дійсно. Згодом я почув, що то виповз я, виповз з самого себе й набрав якогось туманного невидимого вигляду, одділився од свого тулуба, що тепер був схожий на порожню мумію, на якийсь футляр з затхлою внутрістю, й підлетів на скілька аршин угору. А коли понесли мій футляр до моєї квартири, то я теж посунувся за ним. Видно було, що я ще не міг зовсім одділитись од нього. Коло нього мене тримала якась сила, але ж я й не сперечався з тією силою. Тепер мені було багато краще, ніж попереду, коли пробував у тім футлярі, у тій мумії, а через що було мені краще – я не знав, знаю тільки, що потім було мені краще, багато краще! І такечки, в тім хорошім настрою, я всунувся вслід за своїм футляром в своє помешкання й розплився по під стелею. Родичі, товариші, "самостійники", "щирі", "умірковані" і просто українці нашого міста (вони вже всі були тутеньки) побивалися за мною і жалкували, що не зробив я що хотів. Услід за ними я пригадав усе своє життя і виявилось, що й справді я не зробив, що хотів. Не скінчив на-віть свого оповідання "Про грім та блискавку", що все тільки лагодився робити, лаштувався жити, будував плани діяльності і поки що нічого не робив, бо все одкладав на завтра. І такечки за тими клопотами минали тижні, місяці, роки, минало юнацтво, щезав запал, підупадала сила, аж доки не зустрівся з тим "товаришем", що перервав моє життя.