Перша вчителька

- Тетяно! Тетяно! Бійся бога, забери діти та йди де трохи з ними. Дитина не давала мені спати цілу ніч; тепер хотіла я продріматися, та діти так пустують, що не мож ока зажмурити. У дверях появилася п'ятдесятилітня жінка невеличкого росту, у синій спідниці, білій сорочці, червоній хустці з довгими тороками і густими рядами ціток на шиї, від яких відбивало гарно її смагле лице з палаючими очима. - Тихо, діти! Мама хотять спати,- сказала вона до дітей - до дівчинки та трьох хлопчиків, що найшли були собі дивну забавку і робили немало гуркоту й стуку. Посередині кімнати лежали два крісла, одно на другім, прикриті стягненою зі стола скатертю. Ромко, найстарший з хлопчиків, приніс із кухні велику підкову, вліз під скатерть і ковтав нею щомога в поруччя крісла, а два менші, Костуньо і Славко, кричали на весь голос: "Шу! шу! шу!" Мала Ольга стукотіла дрібненько паличкою по ніжці крісла, гейби питель тріскотів у млині. Се дійсно мав бути млин,- отакий, як стояв недалеко за городом, куди діти ходили часто зі своєю нянькою Тетяною. Тетяна служила вже десять літ і няньчила всі діти, за що вони любили її дуже і горнулися щиро до неї.