Дев'яте січня

Вони йшли повні віри й надії. Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі. Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним поневірянням під гнобительством дужих і злих, що йдуть вони благати - благати слова того, яке зняло б вагу з їх пліч намуляних, з їх спин ізгорблених, яке внесло б світ і радість у їх темні, сумні хати. Щоб хоч не вони, хоч діти їх могли вирости дужими й вільними, щасливими людьми. Адже й тому, хто крутить колесо, хто б'є молотом, хто копає землю,- адже й тому треба світу, волі, щастя - так саме, як і тому, хто п'є з золотого кубка. Так саме треба - без ніякої різнації. І вони йшли з дитячою вірою, що й їм капне хоч одна крапелина того щастя. Без зброї вони йшли. Зброя їх зустріла.