Великий похорон

Це був не сон, живе страшне життя. В безмежному незнаному просторі Стелилися, мов хвилі, тумани. В тім тумані чорніло щось безкрає, Воно звивалось наче гад і знов, Знов розвивалось чорне і широке І все тяглось аж до країв небес. То люде йшли убрані у жалобу, Тьми тем людей: жінки, чоловіки І діточки, і ветхі деньми старці На милицях... і йшли вони, і йшли, І не було кінця їм... і ні слова, Ні стогону не чуть було, бо всім Скувало серце горе.