Малий гуцулик

- Ту, мабуть,- каже старший з панів,- мав скриватися славний опришок Довбуш, що то довгий час був пострахом Косівщини. Гуцули оповідають, буцім в цій горі ховав він свої скарби, добуті грабунком. У них він героєм. - Гарні в них герої! - засміявся злобно молодий панич з тонкою шиєю і блідим лицем.- Та вони всі мають вигляд опришків, і я не відважився б хоч би з отсим малим пускатись сюди сам ніччю. - Ах! Ті русини справді ні історії, ні літератури не мають! - запищала ніжна панночка, глумливо підносячи губи.- Такі опришки, як Довбуш, такі варвари, як козаки,- це їх богатирі, а такий хлоп Шевченко у них найбільший поет. Куди їм рівнятися з нами! Ми маємо цілі легіони славних вождів, що. проливали кров за відродження вітчини, сотки ще славніших письменників і других артистів, що здобули собі світову славу. - Я помітила,- відізвалася старша пані,- що ті гуцули дуже лакомі на гроші. Ось вчора за кілька склянок молока /там в долині казала собі якась жінка добре заплатити. - О! Вони здирають нас де можуть! - перебив панич, а ще як знають, що мусиш заплатити, бо нігде нічого не дістанеш, хоч гинь. А були ви коли в їх хатах? Бруд по коліна, нікуди й ступити. Цього не доводилось мені бачити між нашим простим народом!