Хуторяночка

Перед тройцею з нашого села йшли баби говіть у Київ. До їх пристали я і там парубок Дмитренків - Василем звуть. Ну, йдемо день, ідемо другий... сонце було вже... так як у снідання. Зупиниться б, так, як на те, сонце при-піка, а ні вітру, ні холодку... шлях та рілля. Попойшли ще трохи. Аж ось починається жито, добре жито, далі долина, широка така. По підгір'ячку хутірець послався - хаток зо три, та в дереві, в дереві ввесь, тільки покрівлі й видно. Вище трохи - млин. В долині - луки, трава по пояс, а квіток... так і рябіють, метелики так і майорять. Посередині - ру дочка, верби, очерет поріс, осока. А далі туди - і по підгір'ю, і по долині гай і гай пішов, як стіна. Та перепелки, та жайворонки... щебет-нява така... та бджоли. Понад шляхом теж пішли верби. Під вербами колодязь. Тут ми й зупинились. Посідали - давай снідать. Снідаємо й дивимось, любуємось місцем: от де, кажемо, життя людім. Коли це на луці де взялась дівчина... квітки рве, паха і на нас так позн-ра, так позира.