Потомок Довбушів

Я таки давно чував про Гєлету Йвана Фудорового. Про його дедю цілі байки ходять. - Такі то були гуцули колись. А тепер що? - звичайно говорять, згадуючи Фудора покійного. Найславнішим ділом Фудора була його боротьба з дідичем. Пан на Krzyworownie прибув до села на патичку верхи, а дітям зумів лишити добрий маєток. Скільки на те людської кривди зложилося, - один Бог тільки знає. Ще й тепер не минули, а тоді в повнім світі тривали часи, що з гуцулом можна було все, що захочеш, робити. Наприклад, пущено було в нарід гадку, що "єк прийдут анджіміри та мут питати си, де твій грунт, аби-с не казав на себе багато, бо за 15 літ такого податку напрєчє си, шо в тебе й волосся на голові не ві стане тото все поплатити". І скуткувало! Та ще як! Власної, своєї власної землі зрікався гуцул зі страху перед будучим податком. Уживав з діда-прадіда грунту, уже міркував, як синам розділить, - а приходять інженери, питають, чия земля.