У святого Івана

Сонячні промені пекли; нерухомий душний воздух був переповнений порохом. Було з початком липня... Около старого православного монастиря св. Івана в Сучаві на Буковині, що прикрашений чудними барвними малюнками, обведений високими мурами, подобав на кріпость - перепливала від двох днів величезна маса народу. Се був день відпусту, день св. чудотворного Івана. Здалека і зблизька насходилося багато людей, щоби тут скріпитися і вилічитися. В низькім, багато прикрашенім нутрі церкви лежала обведена штахетами, на підвищенні, срібна домовина. В ній спочивало сповите в золотій матерії і набальзамоване мале, немов дитяче, тіло святого; ледве можна його добачити. Біля домовини сидів дяк, худий як смерть, з лицем блідо-жовтим, і, незважаючи на великий стиск людей, що товпились довкола нього, виспівував одностайним гугнявим голосом звичайні православні церковні пісні.