Червоний жупан

Зимового ранку під'їжджав я до однієї з якутських управ (рід нашої волості). Сивувасте світлечко розливалось по пухкому снігові, над покрівлями кількох руських хатин звивався привітний димок, клубками розсипаючись у повітрі. Зморені коні ледве перебирали ногами,- я їхав під недорід: сіна не косили, скотина дотяглась до краю і падала серед дороги. Скрізь мене вражала бідота, скрізь передо мною вставали картини нелюдського існування, скоро я заходив до якутської юрти (міське житло - хлів, обмазаний кізяками, з товстими крижаними вікнами) або стрівався з тубільцями. Брудні вищ усякої можливості, з остудженими носами та щоками, понайбільше сліпі або косі,- отакими були переважно мої перші знайомці. Серце стискалося на вид країни - суворої та нещасної.