Куди соколи літають, туди ворон не пускають

Різдвяними святками зійшлися парубки й дівчата на досвітки до Крамарихи-вдови. Співали прядучи дівчата, парубки лузали насіння, жартували з дівчатами та кепкували з гунявого, придуркуватого Федя. Федь украв був у матері шмат сала, щоб почастувати компанію на досвітках, та й загубив його, йдучи до Крамарихи. Власне, не загубив, а витяг йому те сало з кишені Онисько та й віддав, начебто від себе, хазяйці. А Федя допитували, де і як він міг загубити сало. Регіт стояв у хаті за кожним словом Федя. - Вразя зь його мати знає, де загубив,- журився Федь, чухаючи голову.- Мабуть,-повз цвинтаря йдучи... - Ти б вернувся, пошукав,- озвався Онисько. - Де його по ноці сукати? - Та сала не сукають,- озвався хтось.- З'їмо. А тобі шматок шкурки дамо, сукай, коли вмієш. Реготали всі, сміявся й Федь, поглядаючи скоса на всіх. - Іди-бо, справді, Федю, пошукай,- озвалась одна з дівчат.- Тяжко хочеться сала... -- Іди сама, коли мерців не боїсся. - А ти боїшся? -- А то з ні? - Овва! - З'їдять мерці Федькове сало,- сказала друга дівка. - - Не з'їдять,- озвався Онисько,- у них тепер піст. - Чого ж ти, Федю, боїшся мерців? - допитували його. - Боюсь, та й годі.