Вуйко Дорко

Зеленим лісом, що купався у проміннях весняного сонця, переїздив грюкочучи залізничний поїзд, полохаючи безжурні пташки, що на гілках дерев своїм щебетанням величали чарівницю весну. В переділі вагона третьої кляси сиділи двоє: один із них мав з тридцять кілька літ, другий був значно молодший. - Яким любим холодком повіяло з лісу! - говорив молодший.- Отут би тепер перебути весну, а не в столиці. Правда, пане директор? - Авжеж! - відповів пан директор.- Що ж робити, коли годі? Товариш директора виглянув крізь вікно, коли в сій хвилі розкотився проймаючий свист локомотива. - Ось уже й моя стація близько,- замітив він. - Нащо вам тут висідати, пане Іванський? - питався пан директор.- Справу свою завтра полагодите, а тепер їдьте зі мною на весілля. Адже мій брат просив вас. Ще кілька стацій - і будемо в Волі.