Мавка Вербинка

В лісі знявся переляк... Першим вісником прибіг сам не свій - аж мордочка йому побіліла - бувалий в бувальцях чорновухий Заєць. Захекавшись, він перебіг цілим лісом й кого тільки спіткав по дорозі, перед кожним сідав на задні лапки, передніми витирав вуса, відкашлювався й пошепки говорив: - Біда, братця! Біда-а!.. Бачив я, своїми очима бачив на узліссі мисливців, собак, загонщиків... Тисячі, ти-и-сячі йдуть сюди... А в кожного по кілька блискучих рушниць... Ріжки мідяні, а торбинки величе-е-зні, мов лантухи... А собак! А собак! - тисячі!.. Тікай, братця, куди хто!.. На цих словах він відсапував й прожогом летів далі до нової зустрічі. Навіть здибавши Лисицю, що саме вилізла з нори й, приплющивши око на сонце, потягувалася зі сну, навіть перед нею був спинився на мить й гукнув: - Біда, братця!.. Мисливці на узліссі!.. Тисячі... Але ж згадав, що й від самої Лисиці йому так само може бути біда, а через те чкурнув ще дужче. Всі мешканці лісу заворушились... Хто тікав у поле, хто ховався у нору, хто шукав схови в дуплах або ж біг до очерету, що густо поріс понад болотом.