Недоколисана

В одного пана було три дочки. Дві ж було - як було, а третя вдалась йому така гарна, що не надивитись, ні налюбуватись, як намальована ходила - найстарша була. Та зате як хороша була, так і вередлива. Ніхто нічим не догодив її ніколи в світі. Як би до ладу не було зроблене, и вона все-таки приключку знайде і торкоче, свариться, лається, а кого може, то й поб'є. Спочатку батько й мати було посварювались на ню, і носом в куток ставляли, і на коліна. Поки ж була меншенька, то ще було слухає; а як на стану стала, то вже й батькам таки ніяково було, а то й сама таки не подавалась, та ще як визвіриться бувало, то й не рад, що зачепив, хоч в мишачу дірку ховайся. Бачивши, що нічого не помагає, батько й плюнув: "Цур тобі!! пек тобі!! вже не маленька єси, сама шукай світові ладу, а я з тобою кінця не виведу". Згодом так і мати зробила: "Роби,- каже,- доню, що тобі любо та мило, а мені вже докучило сваритись на тебе, да таки, бачу, тобі слова мої, як вмерлому кадило". Друге б схаменулось; де ж таки! батько й мати цураються, тільки що з хати не женуть; а ця собі байдуже: "Овва,- каже,- менше говоритимете, менше буде клопоту". От середульша панянка посваталась, от і весілля наступає. На другу, то вже пливала б у сльозах; а ця вередує, свариться, вганя по надворі, всякого знайде, всякого товче, голомшить,- біда, та й годі. Віддалась і найменша, вже й діточками кланяються; а найстарша все дівує - ніхто й пальцем не кивнув, ніхто й не крукнув; таку славу по собі пустила, що всі її обходили, як що лихого, нечистого. - Хай щезає,- кажуть було кавалери,- коли батько з нею не вживеться, то чоловікові й не кажи.