Вчи лінивого не молотом, а голодом

Багатому хазяїну послав бог чимало діток. Всі ж покірні, трудящі, помагають батькові й матері у всякій роботі; а одна тільки дочка (Палажкою звали) удалась така лінива! Тільки й роботи їй, що сидить згорнувши ручки. Ні на сорочку собі не напряде, ні води не принесе, ні корови не видоїть. А дівка ж така - глянуть на неї - здається, за двох зробить: висока, гладка і з виду - не взяв її враг - чорнявенька, хороша-прехороша! Може б, вона і не була така лінива, коли б батько й мати, на лихо їй, так в неї не кохались. Ніколи було не налають - не то щоб вдарить - ліниву дитину. - Донечко моя,- було почне батько,- чом ти нічого не робиш?.. Яка ж з тебе хазяйка буде?.. Та тебе ж ніхто не візьме за себе. Кому треба таку панську пиху, як ти? Чи не сором тобі дарма хліб їсти? То мати зараз і заступається: - Годі тобі,- каже,- гримать на дитину! Як до чого прийдеться, то буде з неї хазяйка... Адже не чужий хліб їсть, а наш. Вже й подруженьки Палажчині повиходили заміж, а до неї і старостів не засилають, хоч така дівчина, кажу, що кращої в селі, нема: біла, повна, тіло ніжне - як панночка! Бо нічого не робить: не печеться на сонці, не мерзне й на морозі.