Дід Омелько

Ну й на світі тепер... Аби я не голодний, а ти хоч і пропадай, та, їй-бо, правда. Ось хоч і про себе скажу. Що тут, як тут житимеш: ну, вівчар я, ну, дітей п'ятеро в мене... Ну, годувать їх, зодягать треба... а чим? Тим, що літо пасеш, а зиму гроші правиш? Еге, посмикни!.. Ех, де та сила, що була!.. То було мотнешся сюди-туди - зовсім і діло не те, а тепер... А ще ж і молодий, ще б і жаліться стидно... Так що ж... заїли роботи чужі, навіки заїли. Добре пам'ятаю: гречку зносив на горище раз у Олексрнка, та чи воно ноги потерпли, чи зна його морока... як увірвусь з драбини, як стусоне мішок мене - лихо! Тепер і коло овець тягаюсь так... з силою. Не було в світі за діда Омелька. Ото чоловік був... і, чоловік!.. Отой піддержував мене... і, піддержував покійник, дай бо' царство йому. Було чи хлібцем, чи соломкою та й піддержить, та й піддержить... Та усе - "брате" та "брате"... такий уже був... і братається було... І, царство небесне йому!.. який інший багач стане брататься з тобою!.. Еге-е... інший тільки брат тобі, як горе яке трапиться йому, та й тебе треба... Е-ех, що й сю зиму як прийшлось мені, без діда вже... ні їсти, ні топить, ні-ні зна його морока... Сиджу, - сумую... досадно, хто його зна й як.