Бджола Мета

Тої днини вона ніяк не могла працювати. Було дуже гаряче, духота нестерпна, а вітер котив тумани пороху по дорозі. А в Єрусалимі теж діялося щось незвичайне. На вулицях збиралися юрби народу, а довгий похід вояків провадив на гору Голготу якогось чоловіка, що упав під тягарем хреста. Мета, обезсилена й утомлена, присіла на низькому кущику теребінти, що самостійно виростав на узбіччі гори. Відсіля могла вона бачити все, що діялося довкола. На верху Голготи стояли три хреста, а на одному з них розп'ятий був Він. - Чоловік, що всім добро творив! - мало не скрикнула Мета. - Вона знає Його. І їй Він раз поміг, коли потопала в ставі Амігдальону, перевантажена медом. Підсунув їй листок і врятував. А тепер ці нелюди завдають Йому таких тяжких мук. Блискавкою злетіла Мета вгору і присіла на рамені Христа. - Як Йому помогти? Ах, як я можу йому помогти? - билася з думками, дивлячись на облите потом і кров'ю обличчя Спасителя. Та ось побачила жайворонка, що видзьобував колючки з тернового вінка на голові Ісуса. - Ах, якби в мене такий дзьоб, як в однієї пташини, - зітхнула Мета. - Умить повиривала б усі тернові колючки. Ах, якби в мене зуби дикої звірини, умить розшматувала б оцю жорстоку юрбу під хрестом. Та хто це та заплакана, прибита горем жінка? Чи не Мати Розіп'ятого? А цей молодий юнак, мабуть, один з Його вірних учнів... А де інші Його ісповідники? Я ж бачила, що ходили за Ним, слухали Його наук і шукали ліків на недуги й смерть.