Матусине благословення

Мені частенько доводілось, клопотавшися ремонтом, кидатись туди-сюди по Вкраіні до кінських табунів. По дорозі із Ромна до Прилуки, все було становлюся на ніч у селі К** на в'їзднім дворі знакомого мені козака, Тараса Самсоновича Коротая, діда розумного, письменного і добре собі заможного. Повиводивши дітей у люде, він поділив худобу свою, достаток добрий, зо-ставив собі тільки самий двір уйіздний і тихо доживав віку з своею дружиною, доброю та клопітною бабусею. Тарас Самсонович доживав сьомого десятку літ, а ще бравий був, кремезний дідок, з поглядом бистрим, а волосся йому, біле як цвіт по садах, трохи до плечей не спадало. На виду здававсь через те ще свіжийший. Мар'яна Онупріевна, дружина його, весела, привітна, грубенька з стану бабуся, ходила по-міськи,-так, у каптанку, і зав'язувалась чорною габовою хусткою низько на лобі. Старі жили собі в любій згоді по старосвітському звичаю; у розмовах з собою бували одно одного по іменію і батькові, та усе на "ви", а не інако. Старшій син вислуживсь на губерського секретаря, молодший в Ровенські купці записався, а дочка-то на панстві вже жила, за дворянином* Тарас Самсонович, чи то з похвалки він, чи так якось на жарт, а все було старшого дражнить Его Благородье, меньшого-Господа Купець, а дочку прозвав Німкенею. Через те, мабуть, що вона у сукнях ходила, в модних уборах.